САМООСВІТА ВЧИТЕЛЯ

Професійна самоосвіта вчителя – передумова підвищення якості освіти

Вчитель живе доти, доки вчиться,

тільки він перестає вчитись,

в ньому помирає вчитель.

К. Ушинський 

Сучасний стан соціально-економічного розвитку України характеризується значними змістовними та структурно-організаційними змінами, які спрямовані на формування національної системи освіти та її інтеграцію в міжнародний освітній простір.

Метою освітньої галузі є формування в учнів природничо-наукової компетентності та відповідних предметних компетентностей як обов'язкового  складника загальної культури особистості і розвитку її творчого потенціалу. 

Відповідно до цієї мети в учнів формується  система  знань  з основ наук,  необхідна для адекватного світосприймання та уявлення про сучасну  природничо-наукову  картину  світу,  вони опановують   науковий   стиль   мислення,   усвідомлюють   способи діяльності  і  ціннісні  орієнтації,  які  дають  змогу  зрозуміти наукові   основи  сучасного  виробництва,  техніки  і  технологій, безпечно  жити  у  сучасному  високотехнологічному  суспільстві  і цивілізовано взаємодіяти з природним середовищем.

На вирішення цих завдань спрямована Державна цільова соціальна програма підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року.

Проблеми сучасної освіти в Україні полягають у тому, що знання, вміння й навички, які формуються у школярів, не передбачають подальше їх застосування в різних сферах суспільного життя. У зв’язку з цим пріоритетне значення надається сьогодні компетентнісній освіті, яка забезпечує відповідність особистості випускника сучасним вимогам суспільства.

Перед школою стоїть завдання: допомогти учням в оволодінні технологіями життєтворчості, створити умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, самоактуалізації, саморегуляції, самоконтролю, інтеграції в соціокультурний простір. Компетентнісний підхід покликаний подолати розрив між освітою і життям.

За таких обставин надзвичайно зростає роль учителя як основного і вирішального фактора, що забезпечує формування й розвиток творчої особистості. Тож постає проблема, чи розуміє вчитель у чому  суть державного замовлення? Чи кожен вчитель сьогодні готовий допомогти учневі стати творчою особистістю?

    Розвинути творчу особистість може тільки творчий наставник, який постійно сам знаходиться у пошуку, самовдосконалюється. Творчий стиль діяльності слід вважати показником професіоналізму сучасного педагога.

Давня мудрість говорить: Хто стоїть на місці, той відстає. А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуці. 

Самоосвіта є провідною формою вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. Учитель повинен бути в курсі передових технологій, мати знання в різних сферах суспільного життя, орієнтуватися в сучасній політиці, економіці. Він повинен вчитися всьому постійно, тому що сама його робота пов'язана з постійним оновленням. Щороку до школи приходять нові учні, що несуть із собою новий етап розвитку суспільства. Тому учитель перший стоїть на порозі завтрашнього дня.

Саме тому основною метою самоосвіти є досягнення бажаного рівня професійної компетентності шляхом оновлення та удосконалення наявних у фахівця знань, умінь і навичок.

Серед напрямків самоосвітньої діяльності можна виділити: самостійну роботу з літературою, фаховими виданнями; самостійну роботу з електронними посібниками; вдосконалення знань і вмінь роботи з комп’ютерною технікою; аналіз та узагальнення власної педагогічної діяльності; вивчення досвіду досвідчених вчителів та вчителів-новаторів з наступними висновками та аналізом; вивчення та розроблення власних методик щодо використання нових технологій навчання; участь у виставках чи конкурсах передового педагогічного досвіду; проведення науково-дослідної роботи.

Займаючись самоосвітою, учитель повинен планомірно свідомо працювати над собою, спрямовувати свою діяльність на розширення і підвищення рівня поглиблення знань і вмінь з методики викладання предмета, розвивати власну творчу особистість,  удосконалювати комунікативну компетентність, організаційні здібності.

На важливість самоосвітньої роботи вчителя звертав увагу В.Сухомлинський: ”Знання, добуті самоосвітою, дуже міцно зберігаються в пам’яті... У процесі самоосвіти формуються індивідуальні риси особистості, виробляється індивідуальний стиль розумової праці ”.

Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:

Ø     Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

Ø     Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

Ø     Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

Ø     Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

Ø     Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

Ø     Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

Ø     Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

Ø     Саморозвиток – результат самоосвіти.

У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

1.  Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).

2.  Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).

3. Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4. Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5. Принцип самореалізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

• вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

• виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;

• відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;

• систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;

• впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з дітьми учнями.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок,  формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної  і суб’єктивної  значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати  самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.  
Отже, основними шляхами професійного розвитку, а одночасно і підвищення якості природничо-математичної освіти є професійне навчання, розвиток кар'єри і самоосвіта педагога. Професійний розвиток веде до принципово нового способу життєдіяльності вчителя - творчої самореалізації в професії, яка дає змогу виявити свої індивідуальні і професійні можливості. Найкоротша формула професійної діяльності педагога - постійна праця, творчість, гармонія знань, почуттів і поведінки.